Частина друга. Перший похід, 964-966 рр.

Княгиня Обльга була нєсомнєнно дбайливою мамою і дуже любила свого єдінственного синочка Святослава. Як усяка мама старалася оградити своє дитя від жізнєнних турбот, не сильно обтяжуючи його вопросами державного управління, вирішення економічних проблем, вопросами податкової політики і всякими другими питаннями, які требували терпіння і усідчівості. Синок і сам не сильно цими вопросами інтєресувався, бо з самого дєтства більше за все любив фізкультуру і воєнне діло. Жив би він у наше врем’я, то нєсомнєнно став би перворозрядником у многих видах спорту. А потом тренєром у якійсь спортшколі. Но посколько йому не так повезло, як нам із вами, і жив Святослав у Х столітті, то прийшлося йому стати завоєватєлєм.

Пока Святослав вештався у свої завойовницькі походи, мама Оля грусно вздихала, бо змушена була сама займатися буденними вопросами управління державою. І нада сказать, в неї це прекрасно получалося.

Маму свою Святослав дуже любив і уважав, хотя і посміювався над її привичкою щодня молитися, а на Великдень пекти паски. Всі спроби Ольги заронити у Святославову душу хоть якісь християнські цінності, осталися безуспешними. Святослав в таких случаях відмахувався и казав: “Яке християнство, мамо? Ти хочеш, щоб із мене дружинники сміялися?”.